Я кричу у безодню, але ти мовчиш,
Холод душі … Так болить, пригостиш?
Зникають зі стін відбитки тепла,
Ти відстанню став а, я — попелом скла.
Годинник знов б’є, але час ще стоїть,
Без тебе ці дні — наче вічність в нікуди,
Ця невідомість щосекунди труїть,
Кожен гудок, наче ломом у груди,
Застрягли слова, мов сніги на вікні,
Я кличу тебе … Та слова всі німі,
Вулиці мокрі … Такі ж, як і очі,
Твоє «Кохаю» наче ягоди вовчі,
Я пам’ятаю твій подих … Цей сміх,
Як ти казав, що без мене б-не зміг.
А зараз мовчиш… І це для мене найгірше,
Мовчання в мені, вкотре скальпелем пише.
Я більше не знаю, що справжнє, що ні,
І де те кохання? Сховалось в тіні?
Якщо ти ще чуєш, прошу, повернись,
Якщо ще кохаєш… Хоча б запізнись…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034086
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.02.2025
автор: Вірсавія Стрельченко