Коли у душу злість заринає,
Не дай їй серце своє запалить,
Бо гнів, як буря, волю ламає,
Рве на шматочки та знищує вмить.
Не кожен спинить жар того вогню,
Не кожен стерпить це все для жалю,
Та мудрий серцем приборкає біль,
Бо розум – це ключ до лагідних хвиль.
Хто гнів тримає у своїх руках,
Той не попаде в обійми пітьми.
Якщо панує злість поміж людьми,
Вона лишить слід у їхніх очах.
Нерозуміння рану рве як сіль,
Воно шепоче про гнів звідусіль.
Але в душі є це слово: «люблю»,
Що світлом уб’є всю злість та брехню.
Не випробовуй себе кожну мить,
У клітці тримай гнів, що ламає,
Бо тільки мудрий завжди промовчить
Коли у душу злість заринає.
Мирослав Манюк
24.02.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034028
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.02.2025
автор: Мирослав Манюк