Хтось може плазувать усе своє життя,
Їм не дано піднести вгору очі,
Їм не дано красу побачить ночі
Й за животіння відчувати каяття.
А є такі, що завше прагнуть неба,
Хоч, може, і безкрилі, а – живі.
І хочуть крила сплести із трави;
Їм, крім польоту, більш ніщо не треба.
Я ж не плазую (але й не лечу) –
Бо ж плазувать в землі – огидна річ.
Я йду наосліп, і шукаю ніч,
В якій змогла б хоч голос твій почуть.
Побачити ж тебе не зможу я –
Бо мертва вже давно душа моя.
2001.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033981
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.02.2025
автор: Анно Доміні