Укотре простягаю руки в безвість,
Тягнусь до душ, загублених в війні.
І знов наштовхуюся на бездушність,
Де мало б бути чітко-тверде: "Ні!"
Ні - війні, тим стражданням безкінечним,
Котрі вже в’їлись у свідомість всім.
І закулісні ігри небезпечні,
Де біль та смуток викликає стрім.
Перевернулись догми в беззаконні,
Й продовжують кривавий тризни вал.
Пливуть над ними душі безборонні,
Тінями, в відблисках кривих дзеркал.
22.02.25
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033831
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.02.2025
автор: Валентина Ланевич