Сказав Бог :
-Кожній тварі
по парі
і будете
жити у божій Славі!
Чудо ..
Рай..
Сонечко світить,
Квіточки,
метелики,
травичка.
Всі щасливі,
чого ще треба,
енергія сама наповнює,
пронизує самі глибини
душі.
А тут бац...
Виповз змій.
Його певно теж
створив Бог,
Всі в парі, а він без пари.
І почав проповідувати,
що він бог, а
в трьох жити краще.
Адам попробув ЖМЖ
і ММЖ, ой ні, то змій
і Єва попробували,
а в Адама й не питали,
він підпис лише поставив -
хрест, хрестик,
не писали ж тоді,
не було на чому
та й не було потреби в цьому.
Хрестик поставив,
яблучком закусив,
оковиту мов пив
і пити буду.
-Гірко!
Молодим кричали,
А вони квіти
навколо в безумному потязі
зривали й зривали,
свій гріх ...
під ними...
й сховали.
Ходили слони, леви, жирафи
і нікому ніякого не було діла до тих мавп.
Змій й каже Єві, а може ми мавпи,
було б добре зробити
дітей ..
Ну розумієте..
Клон
мавпи.
Єва поломалась
та яблучко гризти
тому певно, що тверде
взялась,
от і долизалась.
Змій взявся за Адама,
то не Боги, я лиш Бог,
він йому каже
і фіговий листок,
той, що прикривав..
йому все покаже.
І показав...
знання.
Каже :
-Єва від них безума,
а всі людомавпи ж діти Єви,
бери листочки, то Бог,
Бог зелений..
для дітей Єви.
От з тих часів,
люди й вірять,
що гроші замінять їм
і рідних і близьких,
і мир, і Сонце,
бо вони
як Сонце осліпляють,
дають владу над Євою.
От і підсніжник,
Білюсінький,
ніжнюсінький,
як непорочність.
А чиясь рука,
жадібна
з білого
робить чорним
килим на галявині,
зриває
і зриває листочки,
квіточки.
І туди все,
туди..
на гробок,
чи біля чийогось вікна.
Традиція така.
Традиція така.
Живе..
зробити мертвим.
Хто думає про квіти,
їх приносять в жертву.
За мертві листочки
вбивають ж живі.
Ми є такі,
ми є такі.
Щоб з Єви зірвати
зірваний до нього цвіт,
Адам квітам
несе тисячі бід.
І чим більше
мерців у букеті
тим більш він
вагоміший.
Отака казочка,
ось тому перші квіти і не пахнуть
навіть,
вони жертви,
а їх несуть і несуть
і куди?
У свій дім.
У лісі радували всіх,
а в руках Єв
просто..
вянуть.
*ЩОБ написати поданий вище твір ШІ людині не потрібен,
трішки здорового глузду лише й чіпочку малесеньку людяності.
А то ШІ обожнили, а воно мертве,
дивно.
[b]КРОК НАЗАД ЗРОБИВ [/b]
Не тільки піски
і гравій
Знову вирушили в дорогу
у своїх мандрах,
але й ковтаючи каламутну рідину
галонами
великі валуни
втрачали рівновагу.
Зіткнувшись головами
разом понуро
котилися
вниз по яру.
Цілі пласти запеклися
шматочками.
Я відчув, що моя
позиція похитнулася
у всесвітній
кризі.
Але одним кроком
назад
я врятував себе
від загибелі.
Світ, розірваний на частини,
пройшов повз мене.
Потім дощ
припинився і вітер стих,
і виглянуло сонце.
щоб висушити мене.
1945
Роберт Фрост
Авторський переклад українською.
Актуально.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033819
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.02.2025
автор: oreol