* * *
Гойдає вітер одиноку люстру,
жовтаво вниз одсвічує ліхтар.
На воду дощ обтрушує пелюстку,
в калюжах золотом блищить нектар.
Постійно думка тулиться до тебе.
Вражає серце невимовний щем.
Я мовчки йду туди, де плаче небо,
сховати безнадію під дощем.
До краю вечір збіг у безголоссі,
ліг смутком на початий зранку вірш.
Цвіте весна, в очах – глибока осінь,
закрався сумнів у кохане «вір».
Чому сьогодні втихла щастя пісня,
чому я нишком заздрю солов’ю?..
Любов прийшла,.. але занадто пізня.
Я ж на розпутті в розпачі стою…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033750
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.02.2025
автор: на манжетах вишиванки