Як не буває вічної одежі,
і у життя існують свої межі,
але за вічне пам'ятати треба,
аби в кінці уникнути пожежі…
Свої скарби, і навіть немалі,
усе одно ти ли́шиш на землі,
а сам до неї ляжеш неодмінно,
розчинишся навіки у імлі.
Нікому не уникнути тих меж.
Тож не доволі розганяти треш?
Життя душі у Вічності залежить
од слави, на Землі що заживеш!.
20.02.2025
Продовження теми, розпочатої у творі "Бідолаха": https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872952
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033683
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.02.2025
автор: Олександр Мачула