Вона була геть не така, як всі…
Душа дісталась надто їй чутлива.
Сніги вже зарясніли у косі,
Та чи була вона в житті щаслива?
Хоч за плечима вже десятки літ,
Відповісти їй важко на питання.
Кажуть, кохання цей тримає світ,
Та чи було воно – оте кохання?
Непросто відшукати ті часи,
Коли в тім не розгледіла тирана,
Який її у дім свій запросив…
А може, вже і пам’ять її в ранах?..
Несміло той поріг переступила,
Вдягла покірно заміжжя ярмо,
Сльозою часто й подушку кропила,
Коли душа страждала від розмов.
Пізнавши біль і зрадженого серця,
Й згвалтованої матами душі,
Печаллю сині залились озерця,
Зронила тихо: «Ми із ним чужі,,,»
І почалась в ній боротьба за себе…
Учора ще покірна і свята,
Тепер підтримки попросила в неба,
Отож була і та, і вже не та.
Цього від себе жінка не чекала:
Дух невідомий нею володів.
Ніщо тепер її вже не лякало,
Покласти мала край своїй біді.
Вона пізнала істину життя:
Себе змінить – найважча зі звитяг,
Тож тільки смілі щастя досягають,
І ті, котрі часу дарма не гають.
25.12.2024
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033627
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.02.2025
автор: Ганна Верес