Усі,хто приходив до неї вечором,
подихом своїм вириваючи її з спогадів,
не знали,як це-торкатися шепотом,
змусити думати про них у цій темряві.
Вона мов старовинна,покинута знахідка,
що довго чекала свого поціновувача
її перебирали нервово,рвано,розгублено
знищуючи по дорозі усі вказівки і напрямки.
Поспішаючи,заплутувались в її волоссі
вайлувато намагаючись приховати паніку..
а їй не вистачало забутись у власному спокої,
закуривши-переконати себе у правильності.
Кожен хто йшов від неї,повертався до інших,
не прощаючись,не називаючи свого імені,
поки вона надалі незрабно рятуючись,
сама собі влаштовувала криваві війни.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033551
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.02.2025
автор: Sofi Remen