Як небо глибокими її очі були,
Вії - неначе пухнасті хмаринки.
В тому небі дощі іноді йшли,
По щоках котилися солоні краплинки.
Та частіше в очах її сяяло сонце,
І посмішка чарівна всіх зігрівала.
Бувало - сміялась, бувало й інакше,
Згадувала вона його і страждала.
Смуток не вічний і радість не вічна,
Міняється все, як сонце з грозою.
Та очей глибина її така безгранична,
Що я в ній тону й не володію собою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033489
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.02.2025
автор: Сергій Тітов