Зійди праворуч крізь шеренги днів.
Там буде місце після повороту,
Куди поманить ніби приворотом.
Ти його часто бачила у сні.
Ворота прямо, сторож міцно спить.
Йому набридли всюдисущі люди.
Що далі? Я не знаю. Будь що буде,
Коли цей парк так збуджено шумить.
Тут старий сад. Дерева і стежки.
І тіні, що не щедрі на розмови.
Ти думала - минуло. Але, знову
Повзуть до купи пам’яті друзки.
Сьогодні тут безлюдно. Ти сумна.
Востаннє бачив парк тебе дівчатком.
І той кінець, де хочеться початку,
Тобі відплатить тишею сповна.
Дорога завжди знатиме своїх.
Ось древній в’яз, скульптура полугола.
Ти вийшла із нав’язанного кола,
Якщо із серця відпустила їх.
Я там, де воскресають почуття,
Де завмирають місяці, століття.
Де кожен день, як свято повноліття,
І хтось гальмує колесо буття.
Сідай, допоки музика трива.
Ми - біженці в зухвалому польоті.
Як чуєш фальш у випадковій ноті,
То "здрастуй" буде рівне "прощавай".
Ми палимо і час крізь дим тече.
Уперше кожен з нас не запізнився.
Я зараз тут, тому що притомився
Від себе бути вічним втікачем.
Скриплять дверцята, плине екіпаж,
Немов життя: то довго, то одразу.
Так на світанку догорали фрази,
Щоб нам віддати ще на мить кураж.
Ось сутінки. Дивись, яка краса!
Вони тобі радітимуть віднині.
Залишимо своє: відбитки, тіні
І ту любов, що вперто не згаса.
Зійди праворуч крізь шеренги днів.
До біса все. Я знищу ідеали.
Якщо свій міст ми досі не зламали,
Пішли на схід. Подалі від брехні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033229
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.02.2025
автор: Seth