Пусті димарі́ – то притулки примарам.
Їх співи мінорні приманюють зграї
Птахів і вітрів. А вітри́ до морів
Женуть буруни.
Тихо вечір горів
Над шурхотом хвиль і мовчанням пісків.
Слід чайки вузьким ланцюжком розділив
Світи двох стихій. Кожна ланка – альгіз*.
Вода наповзала на берег і вниз.
Й нема ланцюжка. Тільки пасма руді
І піна легка на холодній воді.
Ти кажеш «навіки». Що можна навіки?
Єдине – закрити навіки повіки.
Писати про вічність крейдою марно,
Ще й перед дощем.
Сонце світить.
Як гарно.
*Альгіз – руна захисту, використовується в якості оберега.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033186
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.02.2025
автор: Емма Конвалiя