Сьогодні уперше снігами заплакало небо,
чи може то осінь сміялась, розхристана вкрай.
Не бачу майбутнього, час забувати про тебе,
твої мудрування й за роки утрачений рай.
Жила діалогами, чітко від коми до коми,
любов захищала від наклепів і ворожби.
Хто каже, що серце в чеканні не відає втоми,
той певно ніколи нікого в житті не любив.
Не мрію про вчора і важко недавнє забути,
засніжене небо, не видно вгорі навіть зір.
Де стежка до тебе – дорога веде до спокути,
здається її оминає пташина і звір.
Нічому не вірю. До літери казка відома.
Пустих обіцянок закрию казну показну.
Якщо зрозумію – не в небі витаю, я – вдома,
Тоді перекреслю зґвалтовану болем весну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033086
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2025
автор: на манжетах вишиванки