В часи війни дурних металів,
В верхів’ї білих яворів.
Ців-ців! - синичка щебетала.
Цвірінь! – горобчик їй вторив.
І спали в полі змерзлі груди,
Коханої повік землі.
Час сонцем розчинив повсюди
Облуди нашої ріллі.
Весна прийде, то будем сіять своє,
Щоб гідно засіять!
А сонце випалить метали:
Нам хліб і слово пожинать.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032993
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.02.2025
автор: fialka@