Лютневі лютні стогнуть у саду.
Війна толочить нерозбухлі бруньки.
Я нині йду, я нині ще іду...
Та завтра як? Боюся навіть думки!
Розпачно струни б'ються об кору.
Зі сну тривожать янголиків саду.
Ще нині тягну віру на гору...
Та завтра як, чи зможу дати раду?
Ледь-чутний спів, о ні, не спів, а скрип,
на зойки дре кору дерев і душу!
Я нині ще в собі ховаю схлип...
Та завтра як? Не впевнена, що змушу.
Лютневих лютень вичахлі слова
летять за вітром, як зловісна зграя.
Я нині ще тримаюся, жива!
Та завтра як? Не знаю...
11.02.25 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032966
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.02.2025
автор: Леся Геник