Ми виростаємо з людей, мов білий терен,
що в небо пнеться з диких облогів,
знаходячи і гублячи окремо
своїх вірян і не своїх богів.
Ми, наче глід, жовтіємо під осінь
і колючками ранимо себе ж,
хоча й уперто твердимо: вдалося
дійти до меж і не згубити меж!
Ми інші що́раз, інші, інші, інші!..
Тим іншостям не визріти кінця!
А правда в тому - кожен раз сивіші.
І кожен раз покірніші з лиця.
Розтерзані вчорашніми снігами.
Попечені вогнями зусебіч.
Шукаємо людей за облогами,
а то лиш терня шарпає до віч...
2.06.24 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032830
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.02.2025
автор: Леся Геник