НЕДУГА
Мій біль, ти - мудрість! Рішень сутність
перед тобою дріб'язка,
і темряви сліпа підступність
народжує свої слова.
В твоїх тяжких убивчих межах
високий розум був скупим,
та трав цілющая мережа
лікує присмаком п'янким.
Полегшити останній видих
зуміла з точністю звірка,
принюхавшись, знайшла свій вихід
в сумному стебельці цвітка.
Я прощення шукаю легкість,
щоб встигнути всім передать
цих променів святу нестерпність,
відчути тілом благодать!
Прощаю вас, безлюдні сквери!
При вас, в убогості моїй,
слова складались на папері
в плачах розгублених надій.
Прощаю вас, чужії руки,
простягнуті у слід тому,
хто був предмет моєї муки,
кого я вже не поверну...
Прощаю погляд мій собачий,
він - дорікання, сором мій,
тавро мого сумного плачу
і свідок розпачу німий.
Прощаю ворога і друга!
Цілую поспіхом вуста!
В мені, як в мертвім тілі круга,
завершеність і пустота...
І вибух щедрості, і легкість,
як в білім брязкоті перин,
рука відчула недалекість
в чутливій лінії перил.
Не одинока в світі Божім,
бажання пестую одне -
недугою на мене схожий,
хто-небуть вибачить мене...
21-23. 05. 2022
© Тетяна Даніленко
БОЛЕЗНЬ
О, боль, ты - мудрость! Суть решений
перед тобою так мелка,
и осеняет темный гений
глаз захворавшего зверька.
В твоих губительных пределах
был разум мой высок и скуп,
но трав целебных поределых
вкус мятный уж не сходит с губ.
Чтоб облегчить последний выдох,
я, с точностью того зверька,
принюхавшись, нашла свой выход
в печальном стебельке цветка.
О, всех простить — вот облегченье!
О, всех простить, все передать
и нежную, как облученье,
вкусить всем телом благодать.
Прощаю вас, пустые скверы!
При вас лишь, в бедности моей,
я плакала от смутной веры
над капюшонами детей.
Прощаю вас, чужие руки!
Пусть вы протянуты к тому,
что лишь моей любви и муки
предмет, не нужный никому.
Прощаю вас, глаза собачьи,
Вы были мне укор и суд.
Все мои горестные плачи
досель эти глаза несут.
Прощаю недруга и друга!
Целую наспех все уста!
Во мне, как в мертвом теле круга,
законченность и пустота.
И взрывы щедрые, и легкость,
как в белых дребезгах перин,
и уж не тягостен мой локоть
чувствительной черте перил.
Лишь воздух под моею кожей.
Жду одного: на склоне дня,
охваченный болезнью схожей,
пусть кто-нибудь простит меня.
1961
Белла Ахмадулина
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032762
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.02.2025
автор: Тетяна Даніленко