дуже давно цілодобово світло небо освітлювало вежу - істоту. допоки люди не побудували військову базу. з цього моменту утворилася в землі дірка у вигляді пащі нуля. нуль зона здатна проковтнути будь - які залишки зруйнованої частини тіла споруди з людьми. миттєво стало темно. всі освітлені місця покрилися темним покривалом. ось і прокинулася темрява. світло небо закрило свої очі. тепер його промені не могли освітити будь - яке місце. чекаючи коли прийдуть зміни. а поки воно спало. миттю нуль пащека збільшувалася за рахунок з'їденої їжі. біля її пащі руйнувалося все. наче нуль територія мала руки й штовхала ще незруйновані споруди з людьми прямісінько у пащеку. а вона охоче відкривала її й ковтала, насолоджуючись своєю здобичю. навіть посміщка з'являлась у неї. й не зникала. побудовані споруди не могли довго встояти на місцевості. Падали не тільки стіни тіла, а й її залишки на землю. темрява знищювала все, що бачила й не бачила. Вже почала невидима пелена отрути лягати на нуль пащу. А з чорного неба спустилися виливач й збирач. виливач навколо вежки - істоти виливав отрую на неуражені зони. Вилита отрута продовжувала текти течією. чіпляючи своїм хвостом неуражені території перетворюючи їх на нуль зони. продовжуючи жити й дихати темнотою. люди намагалися втекти від неї. Коли виходили зі свого дому. Але руки нуль території всеодно хапали їх й кидали всередину неї. Попереджаючи: "вийдете ви з свого дому чи залишитеся у ньому. на вас чекає..." Люди дуже сильно боялися. адже на них очикувала нуль паща. від окутаного страху, який причаївся в їхніх душах, ніхто не міг добратися з інших територій до нуль зони й закрити її пащеку. навіть збирач, який знаходився поблизу вежі - істоти не міг підбирати й побудувати своїми руками нову споруду на неураженій мисцевості. крім того, у поглинача виник шок від побаченого. не можливо було спокійно спостерігати за страшним сценарієм. Він намагався допомогти поглинути водну отрую. але всеодно отруйна течія текла далі й далі розшируючи й з'єднуючи свої території - горизонти. Нуль зона знала тільки, як наносити шкоди не тільки територіям, а й людям. Ще й помічники з'явилися. допомагаючи отруїти все навколо. У людей виникала думка: "коли ж це все закінчиться. не вже нічого не можна зробити. щоб нарешті знищити ворожий обєкт. коли з'явиться сміливець". від такою думки, Людям здавалося вічністю жити всередині темряви й не знайти виходу з неї. Це тільки здавалося їм. Ненароком з'явився споглядач. все він знав, що коїлося всередині темряві, споглядаючи за нею, де б він не був. водночас намагався придумати, як знищити ворожий об'єкт. поки він думав, підійшов до нього доглядач. він запропонував кинути шматок світло небо. воно встигло відвалитися від нього. у процесі закривання очей небесним світлом. Споглядач кинув його кудись. знайшовши своїми очима кинувший ним частинку світло небо. Споглядаючи за польотом шматка небесного світла. він побачив, воно вдарилося об стіну вежі - істоти. Вона вщент зруйнувалася. Поділивши шматки на декілька частин. деякі Залишки руйнованої вежі потрапили до рук нуль зони, а деякі частинки випадково зачепила своїми крилами течія. Темрява зникла назавжди разом із воєнною базою. у світло неба зникла чорнота, воно відразу прокинулося, освітивши все навколо. Більше люди ніколи не будували споруди, які завдавали шкоди. А світло небо не дозволяло нікому руйнувати його світ. магічна сила променів його захищали від темряви живі зони.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032755
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.02.2025
автор: NaTa Ly