Промінчик у світ цей прийшов таким:
Кругом новий світ, незнайоме щось.
Планета Земля – це твій новий дім.
Ось перший подих — життя почалось.
Вона ще не знає, як доля значна,
Для неї цей світ – мов тепла весна.
Поруч заплаче молода мати –
Радості сліз не може стримати.
Нехай усі дні будуть прозорі,
Нехай обійме вся радість земна!
Як сонце у небі доля ясна,
І сяяти, щоб як нічні зорі.
Будуть її на ручках тримати,
А по ночах колискову співати.
Як вона цінна, не знає вона:
Ангели щастя принесли сповна.
Маленьке життя – дарунок з неба,
Усмішка її — як світанку тепло.
Вона – це сонце, що гріє, як треба,
Як світло, яке на небі жило.
Мирослав Манюк
09.02.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032734
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.02.2025
автор: Мирослав Манюк