Скільки болю, Боже! Стільки горя!
Коли їх би перелить в метал,
То залізні здійнялись би гори
І тоді би Судний день настав.
Скільки горя, Боже! Стільки болю
Розкотилось по землі, як ртуть !
Всіх спіткала одночасно доля
Зла-презла ! Чи рани заживуть?
Скільки сліз горючих пролилося,
Випало кривавої роси!
Дивно, що моря не плещуть досі
І потопу не прийшли часи
Із кривавих сліз і слів прокляття,
Що невпинно ллються із грудей.
В нас найкращі гинуть сестри, браття,
Та невже, не дійде до людей!
Бо найкращі, - це вони спроможні
Батьківщину рідну боронить
Хіба Бог нам всім не допоможе
У таку страшну, рішучу мить !?
Хіба Бог і янголи не з нами?!
Де ж той праведний і Божий гнів!?
Бо гірськими піднялись хребтами
Зненависть і гнів до ворогів
І Любов до рідної домівки,
До Землі, до Неба і Рідні !
Будемо ж триматися ми стільки,
Скільки необхідно і настільки,
Щоб настали переможні, мирні дні !
Коли ж прийде спокій в серце кожне?
І не буде грізної пітьми?
Поки Батьківщину захищати можем,
Буде Батьківщина, - будемо і ми!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032721
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.02.2025
автор: Рунельо Вахейко