В туманному містечку,
покарані богом люди,
наче воскові статуї стояли,
чорні зорі, немов очі, сіяли
та за ними спостерігали.
Ліхтарі, мов кальки,
відбивали всі їх гріхи,
і час застиг у пустоті.
Моя спотворена душа
блукає цим містом забуття.
Та в мороку тремтіла свіча -
немов в ночі немовля,
відкидала тінь пера,
і через вогонь свічі
з'являлись крихітні слова,
які, мов рани, випалювались
в'язким чорнилом
на клаптиках жовтого листа.
Поки я писав тобі листа,
я відчув погляд твій
на холодній душі моїй,
торкаючись ніжно мого плеча,
розкажеш страшні балади мого гріха,
з келеха, наповненого отрутою вина,
змусиш випити спогади до дна,
і закричить від болю моя душа.
А вранці знайдеш ти листа в конверті порожнім,
з цієї Каркози мені не вибратись ніяк.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032677
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.02.2025
автор: Restless Dreams