Плаче осені сопілка,
Додає жалю й струна,
Тож душі від цього гірко:
Нищить мій народ війна.
Дикі витівки тирана
Мусим зупинити ми,
Матерів серця – у ранах
Щовесни і щозими.
Літечка – в хустинах чорних,
Осені – в жалобі теж,
Бо ж війна не від учора –
Горечку немає меж.
Все ж стоїть! Стоїть країна,
Хоч і кровію стіка:
Схід і захід – у руїнах…
Чом же доленька така?
Може, небо запитати,
Де шукати нам одвіт,
Не карА чом супостата
Ні Всевишній, ані світ?
Та настане час розплати –
Упаде московський стяг,
Вирок винесемо кату –
Він – у орків на хрестах!
19.01.2025
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032640
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.02.2025
автор: Ганна Верес