У світ вона прийшла не так давно,
А кликали чомусь «бабуся Маша».
Не всім, бач, мати статус цей данО.
Вона ж для всіх – своя. А отже – «наша».
Трудилась, ніби бджілонька. щодня –
Старань, бажання їй не позичати.
Але так і залишилась… одна,
Хоч заздрили красі її дівчата.
Служила людям більше – не собі.
Від того мала немаленьку втіху.
Ніяких не боялася робіт,
Бо ж не була ледащом, дурносміхом.
Та щастя загубилося в путі,
Хоча душа в ній не була іржава.
Їй не послала доленька сватів,
Тому що рідні під хрестом держали,
А мо', що долю вишила хрестом,
Де чорне у червоне заплелося?
А мо', помітив Бог її перстом?
Тримав, поки заінилось волосся.
Вони тепер із самотою вдвох
Працюють, сплять, день завтрашній планують…
Невже забув про неї навіть Бог?
Я ж її знаю і тому шаную.
24.09.2023.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032345
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.02.2025
автор: Ганна Верес