Мене спокушають чисті аркуші і клавіатура знову й знову писати,
Віднаходити слова, які нуртують всередині,
Ставити наголоси в реченні, як велять бурі і шторми,
Ставити крапки, коли хочеться означити пройдене і осмислене.
і не писати з великих літер, коли хочеться відчувати свободу від умовностей
і право творити власні правила.
Так непомітно у ці білі і цнотливі аркуші завжди заглядаєш ти.
Наче запитуєш, чи є для тебе кілька рядків у першому абзаці чи в парі завершальних, призначених для поцілунків і пост-скриптумів.
Тому між рядками лишається твій аромат. Твій подих. Ти як той знайомий незнайомець, якого встигла мигцем зустріти у темному приміщенні на кілька секунд, не встигла роздивитися і впізнати зовнішні риси, але відчула знайому душу. І знайомий запах. Може це просто марево і омана, а може – доля? Так і ти на цих сторінках. Наче й невловимий, невпізнаваний та одночасно рідний і знайомий.
Я обіймаю тебе словами і комами, хоча цього мені однозначно мало.
Знаєш, можливо саме тому я й люблю так мандри, відчуття залізниці, подих дороги, бо це додає віри у зустріч. І я люблю писати, бо іноді мені здається, що з кожним словом і реченням ти все ближче і ближче. Тому я й беру до рук чистий аркуш і трохи літер із клавіатури. Знаю, ти зайдеш сюди на чай – чорний, міцний і солодкий. І розкажеш історію, від якої я точну захочу усміхнутися.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032331
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.02.2025
автор: tacent