́́Серед поля дуб стоїть,
Один залишився,
А під ним козак сидить,
До дуба схилився.
-Чом ти, Дідуган старий,
Ростеш з ковилою?
Де поділися дуби,
Що були з тобою?
-Промайнули ті роки,
Як ми лісом були.
Всіх спиляли і повезли,
А мене забули.
Розкидаю кожен рік
Жолуді навколо,
Та земля погана тут,
Не родить нічого.
Чом козаче сивий ти,
Молодий літами?
Чом один прийшов сюди
І лице з сльозами?
-І ми лісом теж були,
Молодим, зеленим…
Постріляли вороги
Н́ас вогнем скаженим.
Обірвалося життя,
Заридала мати.
Залишився лише я
Жолуді кидати.
Серед поля дуб росте,
Бореться з вітрами.
На спині козак несе
Мішок з жолудя́ми.
Проминуть лихі часи,
Зашумлять діброви.
Знову будуть козаки,
Браві…чорноброві.
4.02.25р. Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032287
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.02.2025
автор: Степан Олександр