Стомившись, в смерті спокою шукаю -
Народженим в пустелі жебраком,
Бо радості життя не відчуваю,
Де віра й честь не є людським єством,
Де фальш убранням гідності прикрилась,
Де честь дівоча віддана ганьбі,
За правду сила битися втомилась,
Де досконалість гине в боротьбі,
Де роль мистецтва - владу вихваляти,
Де висміяна істина свята,
Майстерність хибний пнеться "лікувати",
Де зло іде поводирем в добра.
Я ладен все б залишити й піти,
Та як в такому світі будеш ти?..
15.07.2023
© Татяна Даніленко
Ілюстрація - "Портрет Гаспара Мельчора де
Ховельяноса", Франциско де Гойя. 1798
Tired with all these, for restful death I cry, –
As to behold desert a beggar born,
And needy nothing trimm'd in jollity,
And purest faith unhappily forsworn,
And gilded honour shamefully misplac'd,
And maiden virtue rudely strumpeted,
And right perfection wrongfully disgrac'd,
And strength by limping sway disabled,
And art made tongue-tied by autority,
And folly (doctor-like) controlling skill,
And simple truth miscall'd simplicity,
And captive good attending captain ill:
Tired with all these, from these would I be gone,
Save that, to die, I leave my love alone.
William Shakespeare
Переклади Івана Франка і Дмитра Паламарчука:
Не раз я кличу смерть, бо нудно бачить в світі,
Як ходить працівник в жебрацькому лахмітті,
А капосне ніщо блищить у пишнім строю,
А вірність щирая знай б'ється з клеветою.
Як славу має й честь огида і облуда,
А чистоту он там сквернить насилля дике,
Як чесноту ганьбить ось стовпище велике,
А власть над всіма зла, як на очах полуда.
Перед надсилою художество німіє,
А дурень мудрому відмірює права,
І правда спугана, безпомічна дуріє,
А добрий в найми йде, а ледар ужива —
Умер би! Ні, держусь тривогою одною:
Як я умру, й любов моя умре зі мною.
Іван Франко
Стомившися, вже смерті я благаю,
Бо скрізь нікчемність в роскоші сама,
І в злиднях честь доходить до одчаю,
І чистій вірності шляхів нема,
І силу неміч забива в кайдани,
І честь дівоча втоптана у бруд,
І почесті не тим, хто гідний шани,
І досконалості ганебний суд,
І злу – добро поставлене в служниці,
І владою уярмлені митці,
І істину вважають за дурниці,
І гине хист в недоума руці;
Стомившись тим, спокою прагну я,
Та вмерти не дає любов моя.
Дмитро Паламарчук
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032208
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.02.2025
автор: Тетяна Даніленко