Гуляючи в чужому краю,
Де Північ, Південь я не знаю.
Тут день, як мить одна спливає,
Та й ніч, хвилиною минає.
Дивлюсь на гори крізь віконце,
Встає геть не на Сході Сонце.
Тут, кажуть, мають жити німці,
Але навколо лиш чужинці.
То турки, то чомусь сірійці,
Чи африканці й аравійці.
Поляки, й наші - Українці.
А деж аборигени - Німці?
Мабуть вони свій клопіт мають,
І на роботах пропадають.
Бо це потрібно ще зуміти
Оце нашестя прокормити.
Зустрівшись, Німці нам кивають,
Слова привітно вимовляють.
Всі: "Гутен морген, Абенд, Таг",
Ще й посміхаються. От так...
Навколо так стерильно й тихо,
Ніщо не нагадає лихо.
Лиш загудить літак - згадаю,
Про ту біду, що в нашім Краї.
В спокої й ситості не спиться,
Бо з болем Україна сниться.
Отож подумав я потому,
Пора вертатися до Дому.
Бо від біди нема де дітись,
В "чужих" обіймах не нагрітись.
Амінь.
В. Небайдужий.
Лютий , 2024 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032190
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.02.2025
автор: Небайдужий