З доріг кривавих, порохом побитих,
Додому їде воїн на щиті.
Калина простягає довгі віти,
Роняючи сльозинки дощові.
Останню путь мережать море квітів,
Але чомусь журливо-мовчазні.
— Як ма́тері це горе пережити
І далі йти по зраненій землі?
— Як втішити її розбите серце
І де знайти лексеми чарівні?
Напевно, час її тортури зменшить,
Але від ран не вилікує, ні!
З доріг кривавих, порохом побитих,
Вертає воїн мовчки на щиті.
А думи неньки, сумом оповиті,
Летять у дні щасливі й молоді.
Були її літа колись казкові.
Від знань вручала синові ключі.
Співаючи тихенько колискову,
Молилася за нього уночі.
Роки птахами швидко пролетіли,
Зникаючи у мареві імли.
На згадку залишивши їй світлини
І спогади німої давнини.
—А зараз що? — А зараз чорні круки
Літають диким роєм навкруги.
Нестерпний біль від вічної розлуки,
Від розпачу, цинічної війни.
З доріг воєнних воїн повертає
У рідний край на вічне рандеву.
Схиляючись, завдячую без краю
За мирний сон, за те, що я живу.
02. 02 2025 Л. Сахмак (Л. Сахарук - Маковей)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032164
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.02.2025
автор: laura1