А пам'ятаєш мамин теплий сміх,
І батька голос завжди сварливий,
Свіжий сніданок на столі,
Сідай поїж що-небудь, сину.
А поміж хлібом запах свіжий,
І чай парує над столом,
В тій кухні світлій, рідній, ніжній,
Ми разом вічно — за столом.
Здавалось, час тоді не лине,
Все було щире і просте.
В душі лишилися картини —
Мій дім, дитинство золоте.
Тепло обійм, м'яка розмова,
І кожен день мов оберіг,
Там серце вірить, що є слово,
Що кличе в дім — де б ти не зміг.
І навіть через роки й милі,
У снах знов бачу рідний стіл,
Де всі турботи і втоми хвилі
Розчиняться у серці вмить.
І хоч тепер я вже дорослий,
Та в спогадах лишився тим —
Малим хлопчиною у просторі,
Де дім для мене був святим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032087
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.02.2025
автор: Олександр Хомяк