Обіцяй, що колись ти про мене згадаєш,
Коли день притихне в осінніх садах.
Коли срібний туман на світанку розтане,
А вітер розвіє всі тіні в думках.,
Може, в сутінках осені, в шепоті листя,
Чи в промінні, що грає на склі у вікні,
У відлунні пісень, що мов хвилі прибою,
Звучали для нас у мовчанні нічнім.
Обіцяй, що колись у туманному ранку
Ти раптом відчуєш, як серце щемить,
Обіцяй, що колись, як розтануть тумани,
Щось в грудях озветься знайомим теплом
А я не тримаю, не кличу, не плачу,
Хай час забирає усе, що хотів.
Та знаю: як вітер шукає удачу,
Так пам’ять до серця вертає сліди.
Обіцяй, що колись ти про мене згадаєш,
Не як спогад далекий, розмитий, чужий,
А як вічне тепло, що в душі не згасає,
Як весняний світанок над річкою вмить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032076
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.02.2025
автор: AlexVIP