Прийму й твою ненависть я тепер,
Коли весь світ постав супроти мене,
Замало зла - додай своїх "химер"*,
Та не турбуй майбутність незбагнену:
Моє там серце біль переживе,
Як спогад не торкне необережно -
Не клич в пустелю завтра дощове,
Де спека одинокості безмежна.
Але серед життєвих мук моїх
Хай вирок твій не буде наостанок -
Покинь тепер! І тугу бід нових
Здолаю так, як тьму долає ранок...
Не знаю я страшнішої біди,
Ніж та, коли мене покинеш ти.
21.02.2023
© Татяна Даніленко
*Химера у давньогрецькій міфології — вогнедишаче страховисько з головою лева, тулубом кози й хвостом дракона; походила з племені безсмертних богів. У міфології химеру вважають злісною й небезпечною твариною. Вона ототожнюється зі вселенським злом.
Ілюстрація - картина "Озираючись", Чарльз Елвард Перуджині, 1870
Then hate me when thou wilt; if ever, now;
Now, while the world is bent my deeds to cross,
Join with the spite of fortune, make me bow,
And do not drop in for an after-loss:
Ah! do not, when my heart hath 'scaped this sorrow,
Come in the rearward of a conquered woe;
Give not a windy night a rainy morrow,
To linger out a purposed overthrow.
If thou wilt leave me, do not leave me last,
When other petty griefs have done their spite,
But in the onset come: so shall I taste
At first the very worst of fortune's might;
And other strains of woe, which now seem woe,
Compared with loss of thee, will not seem so.
William Shakespeare
Переклади Дмитра Паламарчука і Олександра Грязнова:
Якщо не любиш, кинь мене сьогодні,
Коли зреклись і люди, і Господь.
Віддай на муки в пеклові безодні,
Лиш як остання втрата не приходь.
Не завдавай іще мені страждання,
Як душу знов посяде супокій,
Нехай не йде по ночі грозовій
Холодне, хмуре й дощове світання.
Покинь мене, лиш не в останню мить,
Коли зігнуся від дрібних утрат я.
Покинь тепер, щоб міг я пережить
Удар оцей, страшніший від розп'яття.
Тоді тягар усіх дрібніших втрат
Покажеться мізернішим стократ.
Дмитро Паламарчук
Якщо вже ти зненавидиш мене,
То краще кинь. І довго не вагайся.
Нехай цькувати світ мене почне
Та ти до мене вже не повертайся.
Коли я скину цей тягар із пліч,
Не завдавай удару наостанок.
Нехай бурхливу горобину ніч
Не змінить сірий, безвідрадний ранок.
Залиш мене, та не в останню мить,
Коли і мужність вже мене полише.
Залиш тепер, щоб зміг я зрозуміть,
Що горе це всіх злигоднів страшніше,
Що не буває гіршої біди,
Аніж любов втрачати назавжди.
Олександр Грязнов
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032029
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.02.2025
автор: Тетяна Даніленко