Скажи, чому мене покинув ти -
Кульгавий я, чи ще яка причина?
То зможу сам від тебе я піти,
Як знатиму образу чи провину.
Болюче це, зганьбитись пів-на-пів,
Скінчи свій вирок словом зрозумілим,
А я додам своїх в твій вирок слів,
Щоби ніколи вже не бути милим...
Помре побачень спогад, і ім'я
Солодке вголос згадувать не буду -
Піду в своє навмисне забуття,
Щоб тільки ти не відчував огуду.
Я проти себе свідчити клянусь,
І захистити цим тебе берусь.
13.02.2023
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - "Портрет юнака", Раффаелліно дель Гарбо
Say that thou didst forsake me for some fault,
And I will comment upon that offence:
Speak of my lameness, and I straight will halt,
Against thy reasons making no defence.
Thou canst not, love, disgrace me half so ill,
To set a form upon desired change,
As I'll myself disgrace; knowing thy will,
I will acquaintance strangle, and look strange;
Be absent from thy walks; and in my tongue
Thy sweet beloved name no more shall dwell,
Lest I, too much profane, should do it wrong,
And haply of our old acquaintance tell.
For thee, against my self I'll vow debate,
For I must ne'er love him whom thou dost.
William Shakespeare
Переклади Віктора Марача і Олександра Грязнова:
Скажи, що заслужив твою огуду
Якоюсь вадою – я не втаю її;
Назви калікою – і я кульгати буду,
Прийму на віру доводи твої.
Щоб пояснити й виправдать розлуку,
Ти не зневажиш так мене, як сам
Тобі в догоду, а собі на муку;
Що знав тебе – і виду не подам.
Не стрінусь більш тобі, із уст святому,
Кохана, імені вже не злетіть;
Лиш тільки б хтось в тобі мою знайому
Не запідозрив – ладен все стерпіть.
За тебе сам з собою а боротьбі:
Тобі чужий - не милий і собі.
Віктор Марач
Скажи відверто, – милість прояви, –
За що мене покинути могла ти?
Як хочеш, то кульгавим назови,
І я почну одразу шкутильгати.
Не знайдеш ти ні вад, ані образ,
Щоб виправдати власне збайдужіння.
Та ганитиму я себе щораз
За недостатньо віддане служіння.
В місцях, де ти буваєш, не з'явлюсь,
Забуду імена, обом відомі,
Щоб випадком, якщо я помилюсь,
Не розповів, що ми давно знайомі.
З собою буду завжди в боротьбі:
Той – ворог, хто ненависний тобі.
Олександр Грязнов
Сонет 89, а також ті, що пронумеровані від 1 до 126,
належать до знаменитої послідовності Вільяма Шекспіра "Прекрасна юність». Ці вірші присвячені молодом вродливому чоловікові, особистість якого досі залишається невідомою. Було багато припущень про те, ким може бути цей юнак, але жодна особа так і не була визначена.
(Відомості з інтернету)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032025
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.02.2025
автор: Тетяна Даніленко