[i]Прийняти уламки, що сховані в серці...
[/i]
Ти не чекаєш, допоки розі́б'ється стеля,
Тікаєш у засвіт, немовби сховала ярмо.
Бачиш як сяє оспівана тінню мореля,
І все ще змиваєш своє доленосне тавро.
Ти пересичена, мовби небесна волошка,
Змінюєш ночі. Години шалено летять.
Дорога вузька, мов насилу зарівнена дошка,
Очі волають, та ніжно-безсило горять...
Ти не соромишся, тільки ховаєш розлуку.
Довгі прелюдії - все ще захована вись.
Ти обпікаєшся, знов обіймаючи муку,
Із нею бо легше: руїни заввічно злились...
25.01.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031866
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.01.2025
автор: Сара Ґоллард