[i]Фортеця не триматиме вічно...
[/i]
Він чув її крики, та все ще любив до нестями,
Мирився зі снами в обідню живу заметіль.
Ранками тішив надією зварено-кави...
Вона усміхалась... у променях сонячно-зіль.
Він знав, що наївна, та й хитрості інколи повна:
Сніданкам не вірила, тішила знайдену суть.
Любила мовчання, із ним бо незмінено-кровна,
Як ті, що знаходять свою недопалену путь.
А там, за фіранками, знову обточує холод...
Він думав про неї, не зважував, як відпускать.
Нехай іще ранок побуде, мов стиснений солод,
Нехай ще побуде, бо легко лише не тримать...
21.01.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031865
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.01.2025
автор: Сара Ґоллард