Дасть Бог, прийму у спадок сивину,
І хвилі густо встелять усе чоло,
Тоді я молодості дні із сумом згадуватиму,
Як терпко і як боляче було.
Я завжди знатиму, яку ціну заплачено,
Щоб жити це просте-складне життя,
Якого кольору за спинами панно,
І скільки з нас пішли у небуття.
Червоно-чорне тло історії іще палахкотить,
Його не стерти з пам'яті, немов Бандери стяг,
Не зупиняє кровотоку ні на мить
У полум'ї поразок і звитяг.
Дасть Бог, прийдуть із фронтових полів сини,
Любов'ю їхні душі зцілимо від ран,
Чорнозем наш урешті-решт спочине від війни,
Засієм на Донеччині й Луганщині пшениці лан.
Ковтаючи гіркий клубок жалів,
Згадуючи кожного загиблого в мовчанні,
Ми житимемо тут, у краях дідів,
Дасть Бог, ми переможемо востаннє!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031843
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.01.2025
автор: Марина Цуркан