Коли вже серце стомилося битись,
І втома тінню лягає на душі,
Не зупиняйся — спробуй подивитись,
Як сонце грає у травневій тиші.
Коли здається, болю вже нема,
А все одно він тягне, не відпустить,
Згадай, що ніч минає недарма —
Новий світанок завжди світло впустить.
Злети в думках у сині небеса,
Де вітер пестить крила соколині,
І віруй: навіть там, де є сльоза,
Живе надія, щедра і незмінна.
Згадай усе, що гріло у житті,
Що дарувало сміх і теплі мрії.
Знайди в собі той промінь золотий,
Що знов розправить крила для надії.
Нехай гроза шумить за воріттям,
Вона вщухає, як і біль проходить.
Любов — не для прощань, а для життя,
І ти знайдеш у ній свій тихий подих.
Бо навіть в темряві ростуть світи,
Що стануть сяйвом в розквіті свободи.
Ти просто вір, ти просто далі йди,
І серце знайде спокій і насолоду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031779
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2025
автор: AlexVIP