***
Так якось усе йде під укіс -
ані врятувати, ані сперти.
Вже й нема, здавалося б, завіс,
а здається, що немає смерти.
Люди так живуть, як перший раз.
Чи останній - бозна, не вгадаєм.
А тим часом тихо сходить час
над саміським, над саміським краєм.
Де уперто - ні прозрінь, ні кар.
Руки у кайданах лженадії.
Гине під копитами Ікар,
крила одягають лиходії.
28.01.25 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031764
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2025
автор: Леся Геник