тієї осені чи пізньої зими
ми могли бути стертими вщент із лиця землі,
тільки не були остаточно впевненими,
що у землі лице,
може, земля насправді —
загублений тенісний м'ячик, яйце-райце,
заповнені вщерть молоком материнські груди,
затертий обіймами теплий живіт золотого будди,
навіть сльоза іуди,
згадай, що ще...
сонце сідає,
наче рожеві поні
повільно заходять з тилу...
... а як з'ясувалося згодом —
нам пощастило
27.01.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031712
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2025
автор: Єлена Дорофієвська