Війна зробила з мене черству панну,
Бо я б убила всіх рабів росії.
Війна зробила з мене невблаганну,
Бо в лютому лишилася надія.
Війна в мої слова доклала яду,
В очах же щастя замінила гнівом.
І, кожен раз, коли летять снаряди,
Я пошепки молю, щоб сталось диво:
Щоб всі були в безпеці українці,
Не проливали більш своєї крові,
Щоб знов лунали пісні у домівці
Про щастя, а не про останій про́від.
Війна лишила незліковну рану,
Що їсть тебе з середини повільно.
Війна зробила з мене черству панну,
Та все ж, мені болить за Україну.
27.01.2025
©Валерія Кропівна
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031703
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.01.2025
автор: Валерія Кропівна