* * *
Ми, як в заслàнні, в пеклі чарівному,
як в'язні безпритульної землі,
а день осінній світлом ніжним повний
і холодом пронизливим дзвенить.
Над цвинтарем ще хмарою висить
уламок тиші, як провісниці мелодій,
які блукають в мертвій німоті,
де завтрашнього визріває повінь.
Там у природи рішення прості -
кленове листя полум'ям згорить,
та календар не спинить ні на мить...
08. 02. 2024
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина Егона Шиле "Чотири дерева", 1909
* * *
Как в ссылке, мы в прекрасной преисподней
бездомной и оставленной земли,
а день осенний светом преисполнен
и холодом пронзительным залит.
Над кладбищем, как облако, висит
обломок тишины, предвестницы мелодий,
витающих в обманчивой близи,
где завтрашнее зреет половодье.
И острые кленовые листы,
шурша, в безвидном пламени сгорают.
Могилы полыхают, как костры,
но календарь пока не отменяют.
1996
Людмила Улицкая
Це вірш з роману Людмили Улицької "Медея і її діти".
Людмила Улицька:
У березні 2014 підписала звернення російських діячів культури проти окупації Криму.У травні 2018 приєдналась до заяви російських літераторів на захист українського режисера Олега Сенцова, незаконно засудженого у рф.У лютому 2022 року засудила напад росії на Україну. У кінці лютого 2022 року емігрувала з росії до Німеччини.
(відомості з інтернету)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031671
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.01.2025
автор: Тетяна Даніленко