Повік не знатимеш, як я кохаю,
тому що спиш в мені, ти засинаєш.
Я над тобою плачу й захищаю
від лязгу проникаючої сталі.
Один закон над плоттю і зірками,
він мою душу зараз болем крає
й твої суворі крила обрізає
чужими каламутними словами.
У парках скачуть натовпи без ліку
чатують твоє тіло і вмирання
моїх зеленогривих коней світла.
Але все так же спи, моє кохання.
Почуй, моєї крові рвуться скрипки!
Поглянь, погоня слідує за нами!
[i]("Сонети темного кохання")[/i]
[b]Federico García Lorca 10. El amor duerme en el pecho del poeta[/b]
Tu nunca entenderas lo que te quiero
porque duermes en mi y estas dormido.
Yo te oculto llorando, perseguido
por una voz de penetrante acero.
Norma que agita igual carne y lucero
traspasa ya mi pecho dolorido
y las turbias palabras han mordido
las alas de tu espiritu severo.
Grupo de gente salta en los jardines
esperando tu cuerpo y mi agonia
en caballos de luz y verdes crines.
Pero sigue durmiendo, vida mia.
¡Oye mi sangre rota en los violines!
¡Mira que nos acechan todavía!
[i]"Sonetos del amor oscuro"[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031638
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.01.2025
автор: Зоя Бідило