Між хмар проб’ється одинокий луч,
Січень дивує і приємно гріє.
Нема зимою білих, сніжних куч.
Дивує клімат і земля радіє.
Тумани стелять на краю дороги,
Дощі ідуть, всі мочать знову ноги.
Де сніг, зима? Кругом лише калюжі,
А люди хочуть морозів та стужі.
Краплі дощу мов сльози на калині,
Так, ніби плаче бідна за зимою,
І ніби вже зустрілася з весною,
А це – зима, лише на половині…
Вітер ганяє листя вже не дуже…
Воно йому, напевно, вже байдуже.
У птиць також є і свої тривоги,
Але ніхто не просить допомоги.
Ніхто, напевно, це не зрозуміє,
Чому немає білих, сніжних куч,
Січень дивує, тішить і хай гріє,
Може колись проб’ється і наш луч.
Мирослав Манюк, 26.01.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031602
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2025
автор: Мирослав Манюк