Душе моя, ти плоті є основа,
Бунтарство тіла свОго угамуй!
Воно - твоя в'язниця тимчасова,
Тож її стіни зовні не фарбуй.
Чому ціну ти платиш завелику
За цю оренду тлінного житла -
Лиш хробакам від нього буде вжиток,
Коли прийде кінець його життя.
Тому піклуйся про своє, нетлінне,
Зроби із тіла наймита свого,
Наповнюйся божественним невпинно,
І в цьому досвід тіла - джерело.
Годуйся смертю, що людей жере,
І в тимчасовій плоті смерть помре.
11.01.2025
© Тетяна Даніленко
Poor soul, the centre of my sinful earth,
[......] these rebel powers that thee array,
Why dost thou pine within and suffer dearth,
Painting thy outward walls so costly gay?
Why so large cost, having so short a lease,
Dost thou upon thy fading mansion spend?
Shall worms, inheritors of this excess,
Eat up thy charge? Is this thy body's end?
Then soul, live thou upon thy servant's loss
And let that pine to aggravate thy store;
Buy terms divine in selling hours of dross;
Within be fed, without be rich no more.
So shalt thou feed on Death, that feeds on men,
And, Death once dead, there's no more dying then.
William Shakespeare
Моє сприйняття основної думки, закладеної в цей сонет - душа, перебуваючи у тлінному тілі людини, має збагачуватися. Для цього вона не
повинна обслуговувати тіло, а, навпаки, тіло має служити душі, бути її наймитом, джерелом земного досвіду, знань, почуттів - у цьому його роль для зростання і збагачення душі.
Душа має керувати тлінним тілом і вгамовувати його бунтарство - саме про це йдеться у першому катрені, на мою думку.
Ілюстрація - картина Едварда Мунка "Сонце", 1911 -1916
Свідоцтво про публікацію: №0047229920250113
© Тетяна Даніленко, 2025
Переклади Олександра Грязнова і Олександра Виженка:
О, душе, центр гріховного єства,
Бунтуючи постійно без причини,
Чом ти занепадаєш, ледь жива,
І тільки зовні прикрашаєш стіни?
Чому ціну високу платиш ти
За тимчасово найняту квартиру?
Щоб хробакам у спадок принести
Усе, за що заплачено надміру?
Тоді вже краще, душе, ти купуй
Небесні строки за години тлінні
І міць свою зсередини гартуй,
А зовні не тримай надбання цінні.
Зневажмо смерть, що живиться людьми:
З тобою будьмо, душе, вічні ми!
Олександр Грязнов
Душе моя, чому в буремній силі
Вбираєш ти усі гріхи земні?
Чому твій храм зсередини змарнілий
І лише ззовні стіни розписні?
Чи кошт не завеликий за маєток,
В оренду взятий, сплачуєш щораз?
Хіба не для черви твій осередок
Бенкетом справжнім стане в певний час?
Душе моя, нехай слуга збиткує,
А ти нарощуй світлий спадок свій.
Не тлінне - вічне хай господарює,
Зсередини, не ззовні багатій!
Смерть - ніч. Стань світлою, як день,
То й смерть тобі не стрінеться ніде.
Олександр Виженко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031595
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2025
автор: Тетяна Даніленко