Вуста, які з любов'ю звикли грати,
В яких вбачав коштовності свої,
Насмілились "ненавиджу" сказати
Мені, хто так обожнює її.
Але кохане серце має милість,
Й за слово докорило язику,
Щоб сповістити знов не захотілось
Своїм "ненавиджу" приреченість мою.
Тому в кінці "ненавиджу" змінила,
І демон ночі в пекло полетів
У світлі дня, безвладний та безсилий;
Я ж двох нових почув від неї слів:
Злетіло з вуст "ненавиджу" палке,
Та додала, на щастя, "не тебе"...
03.08.2022
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина П'єра Огюста Ренуара "В саду", 1885
Those lips that Love’s own hand did make,
Breathed forth the sound that said ‘I hate’,
To me that languished for her sake:
But when she saw my woeful state,
Straight in her heart did mercy come,
Chiding that tongue that ever sweet
Was used in giving gentle doom;
And taught it thus anew to greet;
‘I hate’ she altered with an end,
That followed it as gentle day,
Doth follow night, who like a fiend
From heaven to hell is flown away.
‘I hate’, from hate away she threw,
And saved my life, saying ‘not you’.
William Shakespeare
Переклади Олександра Грязнова і Дмитра Паламарчука:
Ненавиджу…" — із милих вуст
Зірвалося гнівливе слово.
І я немов би втратив глузд,
Його почувши випадково.
Я до подібних слів не звик
І став печальним і безсилим.
Вона ж притримала язик,
Що був до цього досить милим,
І вже без гніву додала
Нове закінчення до фрази,
Що у собі не мало зла
І не несло мені образи:
"Ненавиджу", — і в той же час
Промовила, — "але не вас!"
Олександр Грязнов
Ненавиджу" — убивче слово
Із уст зірвалося її.
Я остовпів, немов раптово
Торкнувсь гримучої змії.
Та, спочуття найшовши скоро,
Вона притримала язик,
Який давно мені навик
Шептать і ніжності, й докори.
"Ненавиджу" — та милі очі
Змінили раптом зір гнівний,
Так день погідний та ясний
Зміня грозову пору ночі.
"Так, я ненавиджу... — І враз
Вона докінчила: — … не вас".
Дмитро Паламарчук
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031588
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2025
автор: Тетяна Даніленко