Вона сміється, як сонце, і голосом вітру,
Мов дзюркіт струмочку ллється відлунням.
І котиться сміх той дорогами світу,
І гра інструментом багатострунним.
Із поглядом дивним, чарівним, загадковим,
Без поспіху жити – в обладунках надії
Виглядає щастя – це, напевно, спадкове –
Щоб укритися ним, сховавшись від тіні.
І тоді все темне, в’язке й непроглядне
Зникне, облизане полум’ям ночі,
Що вбралася в сукню зумисно нарядну –
Усипане перлами небо уроче.
А гавань світанку зустріне припливом,
Шумітиме піна на ґанку причалів.
Її називають нерозгаданим дивом.
Вона нездійсненна мрія печалі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031578
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2025
автор: Андрій Лагута