Вони почесні, наче шрами:
то буйний дух смиренне тіло,
цю вежу без вікна і брами,
рубав мечем оскаженіло,
рвучись у відчаї на волю!
І кров жаріла як рубіни,
і світ аж тьмарився від болю…
Та якось витримали стіни.
Він так і не розправив крила,
бунтар, в земній своїй в’язниці.
Хоч спроба ця навік змінила
вас, мудроокі, сумнолиці.
Випробування те жорстоке
ясують павутинки ліній
і борозни тонкі, глибокі –
як і сивин сяйливий іній, –
окраси то, хоча й похмурі!
…Та споглядаєм без подяки,
як бранець янгол у зажурі
незримим лезом креслить знаки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031532
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.01.2025
автор: Світлана Себастіані