Мину́в вже гру́день, вона́ ще зі мно́ю,
Свої́м тепло́м і ні́жністю німо́ю,
Свої́м безме́жним кольоро́вим мо́рем,
Яскра́вим за́втра, неймові́рним вчо́ра …
Ніхто її таку не перемо́же,
Чарі́вна ва́рта ста́ла на сторо́жі,
Жовтогаря́чим весели́ть вогне́м,
Руба́є хо́лод со́нячним мече́м ….
«Іди вже, по́друго, бо це уже́ за край,
Свою любо́в з собо́ю забира́й,
Я бу́ду холодом безсо́вісним незря́чим,
І ті́льки се́рце збережу́ своє́ гаря́чим …»
Дівча мале́ньке бі́ле у куто́чку
Хова́ється в таку́ ж бі́лу соро́чку,
Бої́ться зга́снути від всіх цих кольорі́в,
А тут ще й ві́тер те́плий налеті́в …
На по́міч кли́че, я ж її не чу́ю,
Я о́сінь до́сі в по́лум’ї малю́ю,
Чудо́ва жі́нка, як такі́й засну́ти,
Бої́ться втра́тити, бої́ться все забу́ти …
«Іди вже, по́друго, бо це уже́ за край,
Свою любо́в з собо́ю забира́й,
Я бу́ду холодом безсо́вісним незря́чим,
І ті́льки се́рце збережу́ своє́ гаря́чим …»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031515
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.01.2025
автор: Дружня рука