Мій таємничий демон із лісів,
Чиє волосся, мов шовкова темінь,
Чиїх очей така манлива зелень –
Смарагди заздрять їх ясній красі.
Тремтливих пальців пестощі п’янкі
І вуст тонких цілунки невагомі.
Ми наче в сні, у найсолодшій втомі,
То тихо ніжні, то, як жар, палкі.
Тут добре вдвох, під зорями в траві,
На ночі пологу злилися тіні.
Мов диких лоз, гарячих тіл сплетіння,
Відчуй це гостро: ми – разо́м, живі…
Я – інструмент, ти граєш на мені,
І кожна нота стогонів – відверта.
Ми завмираєм, щоб на мить померти
Та відродитись у жаги вогні.
І закарбована у часі мить,
Де древні боги лісу нас вінчали.
Хай не розвіються туманом чари,
Хай біля серця магія бринить.
Приворожи сопілкою, і ці
Не згаснуть спогади, як і її відгомін,
А я дивитимусь, як промені крізь крони
Малюють знаки на твоїм лиці…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031508
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.01.2025
автор: Мірія Преварська