Ти вічності по вінця наливав.
Я з чарки допивала білу зиму.
І рунами засіяна озима
зростала, поки ти колядував.
До денця! Не лишатиму сльози.
Скресає крига кришталево-дзвінко.
Зима, мов перегорнута сторінка,
повільно позбувається краси.
Вже сяйво ялинкове догора.
І ці чичері ― нинішня завія ―
зникають, мов чудна дитинна мрія.
Тихцем весна у шпарку зазира.
Знов приморозок вдарив уночі.
Зима ніяк не вміє відболіти...
Вкриває снігом березневі квіти
й зітхає, наче янгол на плечі.
©Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031414
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.01.2025
автор: Ольга Береза