*****
Скільки б не точилась ця страшна війна
Й серденько не рвала, скінчиться вона,
Піде у минуле, безвість, небуття.
Знову розпочнеться мирнеє буття.
Будемо ми жити в мирі чарівнім,
Неземнім, прекраснім в ріднім, дорогім
Серденьку, що б’ється, і душі краю
Так, мов у небеснім Господа раю.
Так, неначе квіти, світлі почуття
Будуть розцвітати все земне життя
У душі та серці й думи чарівні
Огорнуть насправді всіх нас, а не в сні
Так, неначе ненька рідне немовля
Те, що слово «мама» ще не вимовля.
Буде нам щастити все земне життя.
Ввік нас не покине світле почуття,
Що в душі та серці буде в нас цвісти.
Більше ми не будем хрест важкий нести.
Скинемо навіки ми його умить.
Буде нам із вами завжди лиш щастить.
Будемо по вінця щастям повні ми.
Житимемо з вами щасними людьми,
Доки буде тихо серце битись в нас,
Доки, наче річка, протікати час
Буде наш життєвий, доки не збіжить,
Як уже припинем ми із вами жить
Вже навік, тому що лиш одне життя.
Як воно все пройде, вже без вороття
В світі, що такий же весь єдиний теж
В всесвіті усьому, що не має меж.
Євген Ковальчук, 20. 03. 2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031379
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.01.2025
автор: Євген Ковальчук